ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

«ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ»

Порада для батьків

Підготувала: вчитель-дефектолог О.А. Соловйова.

Для багатьох дітей з аутизмом характерними є стереотипні ігри, що мають свої особливості:

-         бідність сюжету – повторюваність одних і тих самих дій без варіацій;

-         довготривалість гри (дитина може грати в одну й ту саму гру роками);

-         відсутність пізнавальної активності;

-         мета і логіка гри, зміст дій часто незрозумілі для оточуючих,

-         зосередженість на процесі, а не на меті діяльності або її результаті;

-         лише один учасник – сама дитина;

-         бажання грати в будь-яких умовах;

-         виникнення тривоги, коли в гру неможливо грати;

-         небажання внесення змін в ігрову діяльнісь, небажання приєднатися до інших;

-         виникнення негативних емоцій при перериванні гри.

Часто стереотипні ігри дитини залишаються загадкою для оточуючих, у них є повторювані дії, маніпуляції з предметами, але відсутній видимий сюжет. Стереотипна гра дитини з аутизмом може покласти початок корекційної роботи і стати основою побудови взаємодії з такою дитиною.

До позитивних моментів стереотипні ігри, що будуть покладені в основу корекційної роботи, можна включити такі:

-         стереотипна гра створює комфортну ситуацію, в якій дитина спокійна, а отже, з нею легше налагодити емоційний контакт;

-         стереотипна гра звична і знайома для дитини, й обережне введення в гру змін та варіацій дасть змогу засвоювати нові знання та поведінкові навички;

-         стереотипна гра може повернути дитину в урівноважений стан у випадку виникнення афективного спалаху;

-         стереотипна гра може бути використана для обігравання сюжетів, тобто як основа формування сюжетно-рольової гри.

Розвиток сюжетно-рольової гри дитини з аутизмом відрізняється рядом особливостей. По-перше, зазвичай без спеціальної організації така гра не виникає спонтанно, а потребує навчання і створення спеціальних умов. По-друге, розвивається сюжетно-рольова гра дуже поступово і вимагає достатнього часу та терпіння.

Починати слід з простого спостереження, лише поступово обережно підключатися до гри дитини, роблячи це надзвачайно тактовно. Не потрібно багато говорити, активно діяти. Починати включатися в гру варто з того, що у потрібний момент (коли дорослий уже запамятав порядок дій дитини) подати потрібну деталь, виконати потрібну дію чи покласти потрібний предмет (залежно від того, який зміст гри). Важливо звернути увагу дитини на присутність дорослого, створивши в неї

переконання. Що ця присутність не заважатиме отримувати задоволення від гри.

Основне завдання дорослого – продемонструвати дитині, що з ним так само комфортно і безпечно, але цікавіше, ніж на самоті. Усі зусилля дорослого мають бути спрямовані на завоювання довіри дитини.

Після того як дитина допустить дорослого до своєї гри, варто не лише включитися в стереотипну гру, а й додати нову сюжетну лінію послідовно, тому що порушення стереотипів гри можуть викликати у дітей протест. Якщо дитина приймає нові умови, не варто поспішати вводити ще щось нове, необхідно дати час дитині звикнути. У процесі заняття дитина будь-якого моменту може повернутися до своєї гри – важливо дозволити їй це. Адже стереотипна гра дає дитині відчуття комфорту, що, можливо, став їй потрібен саме в данний час. Або дитина отримала забагато нових вражень, її перенаситили і втомили, їй потрібен відпочинок.